13 грудня - свято апостола Андрія. Обряди, ворожіння

13 грудня - свято апостола Андрія. Обряди, ворожіння

12 Декабрь 09, 23:10

Наближається чудове свято апостола Андрія. Або я к його ще називають - свято Калити.  З особливим нетерпінням його чекає молодь, тому що у андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а дівчата цієї ночі можуть дізнатись свою долю. Поговоримо про обряди та ворожіння на свято апостола Андрія.

 Сходилися до однієї хати хлопці та дівчата ввечері 12-го грудня, щоб свято Святого Андрія привітати. Жартували, різні історії оповідали та в різні ігри грали, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили....

Як тільки звечоріло, то дівчата до господині, де мали відбутися вечорниці, приносили хто що мав: сир, масло, яйця, борошно, фрукти. Хлопці приносили наливку і цукерки. Господиня ще вдень узвар та картоплю на вареники варила.  Після заходу сонця всі збиралися, де могли у світлиці розсідалися, - і тоді цікаве дійство розпочиналося.

Спочатку різні історії розповідали, а тим часом деякі дівчата з господинею святковий стіл накривали. Дивовижні історії старші парубки розповідали, які вони ще раніше від старших чували. Між історіями всякі жарти вставляли, щоб молоденькі дівчаточка не заспали, адже треба було 12-ої години ночі дочекатися, щоб поворожити, за кого і чи скоро заміж хто буде виходити дізнатися.

Як дівчата ворожили

 Брали перстень, галузку мірти, ляльку й квітку паперову (квіти з різнокольорового паперу самі дівчата виготовляли осінньо-зимовими довгими вечорами, якими ікони та портрети в кімнатах прикрашали), - і кожну річ під окрему тарілочку клали. Найперше старшій дівчині долю вгадували. Всі за неї переживали, бо хотіли знати чи вийде скоро заміж, чи ще буде цей рік дівувати. Та дівчина, якій вгадували долю, не мала бачити, як дівчата будуть під тарілки фанти підкладати. І, як тільки їх розклали, то запрошували дівчину тарілку вибирати - свою долю вгадати. Кожна дівчина лише одну тарілку вибирала. Хвилювалась, бо вірила: що вибере на свято Андрія, це її й чекає.

and261807.jpg

Свято Андрія - це і радість, і сум, і потаємна надія... Якщо під тарілкою буде перстень, то вірили, що вже скоро заміж вийде; якщо - квіточка, то ще дівуватиме; якщо мірта, то незабаром її розлука з милим чекає, а коли витягне ляльку, то зраду від коханої людини матиме.

А ще так ворожили: Дівчина свій чобіт скидала та й із заплющеними очима його від себе кидала. Коли кидала, то стояти на одному місці мала. А інші дівчата дивилися, в який бік чобіт носком упав, то з цього боку й буде її наречений шукав. Або ще так: Вибігали дівчата на подвір'я і навмання біля частини плоту чи паркану ставали, кілки рахували та так промовляли: „Молодець, старець". Останній кілок обов'язково оглядали. Якщо кілок тоненький і рівненький, то тій дівчині випаде хлопець молоденький; а коли кривий і товстий, то хлопець буде такий; а якщо кілок з товстою корою, то суджений буде багатий, грошовитий та з бородою. Це найвеселіша ворожба. Дівчата одна з одної кепкували, жартували...

and119017.jpg

Вірили - не вірили, а все ж трішки хвилювалися, бо вийти заміж за молодого хлопця всі бажали. Ще так ворожили: - Брали чобіт у дівчини, від стіни до порога переставляли і так промовляли: молодець, удовець, буду дівувати, - і як вийде, то таку долю ця дівчина буде мати. Від стінки п'ятеро дівчат одна перед одною наперед ставали і хто перед порогом стане, та перша вийде заміж, а дівчина за нею -другою буде справляти весілля; за другою - третьою...

На аркушах паперу ім'я хлопців писали, потім перемішували їх, у шапку клали і собі „хлопця вибирали". - Виходили дівчата одна за одною на подвір'я і примовляли:

О Святий, добрий Андрію,
Я лишень на Тебе маю надію!
Дуже хочу знати,
Звідки нареченого маю виглядати?

 Так тричі промовляла і з надією на гавкіт собаки чекала. З якої сторони почує гавкіт собаки, то з цієї й буде її наречений. - Дівчат за дровами посилали, а вони по в'язанці брали і потім їх рахували. Якщо була парна кількість, то бути весіллю.

 А ще розповідали, що на дзеркалі долю свою впізнавали. Твердили, що дзеркало долю віщує, але не кожна дівчина ворожитиме, бо треба бути відважною, не боятися. Але чого не зробиш, якщо хочеш про свою долю дізнатися. У тій ворожбі дівчина має бути тільки сама, щоб нікого не було в кімнаті. Треба сісти перед дзеркалом, а з обох боків свічки засвітити й такі слова говорити:

 Я тебе, дзеркало, питаю,
З ким я свою долю злучити маю?
З'єднати з Іванком прошу, Бо його в серденьку ношу.

 Тричі треба так казати. Тоді відвернутися від дзеркала та із заплющеними очима знову промовляти:

 Святий Андрію, допоможи,
Судженого мого покажи!
Ворожу на свій вінок,
Прошу захисту від зірок!
Дай, Боже, шлюбу дочекати,
Мене з Іванком звінчати.

 Відтак зразу різко повернутися і на дзеркало подивитися, але не жахнутися. Адже в дзеркалі може не бути обличчя Івана, а незнайомого пана. Коли за перший раз не вийде, то постарайтеся повторити тричі, але зауважу, якщо не вийде нічого, то наступного року повторіть, - бо це означає, що ваша доля ще десь блукає. Але не журіться, коли доля ще десь блукає, вона обов'язково вас розшукає і люблячі два; серденька з'єднає.

 Коли вже дівчата лягали спати, то так робили, щоб мати змогу в сні свого судженого оглядати: під ліжко ставили миску з водою, а зверху треба дощечку положити, (ніби кладка через річку) і так просити:

О дай же, Боже, молодій мені,

Щоб приснився мій суджений в сні.

І Тебе, Святий Андрію, Я прошу, як умію:

Святий Андрію, допоможи,

Мене сьогодні не залиши!

Ой ти, місточок, та не хилися,

А ти, Іванку, мені приснися.

Перейди річку - биструю воду,

Й веди до шлюбу мене, молоду.

 Перед тим, ніж заснути, треба декілька разів так промовляти. А щоб знати, яку професію буде суджений мати, то треба дівчині піти на город і землю розкопати, в пригорщі набрати, до світлиці принести та її гарно розглядати. Якщо знайдете тріску, то майбутній чоловік буде теслею; якщо залізо чи цвях - буде ковалем, якщо скло - склярем. А якщо земля без домішок, то буде хліборобом. Ниточку чи стебло віднайдете, то суджений буде добрим сім'янином; коли пір'я, то буде вчений чоловік; якщо камінчик, то впевнено йтиме до мети; а коли знайдете вуглинку, то буде нещасливий шлюб.

 Ворожать ще так: дівчина насіння коноплі набирає, виходить на подвір'я і так промовляє-співає:

О Святий Андрію, Конопельку сію...

Добре заволочу, Бо заміж вийти хочу...

А як усе розсіє, то зразу насіннячко збирає,

яке розсівала, в світлицю приносила і рахувала.

 Якщо буде парна кількість зернин, то скоро буде ця дівчина у парі жити. Віднайде її доля - цей єдиний, один! Та ще: на вулицю дівчата вибігають і першого зустрічного зупиняють, у нього ім'я питають. Вірять, що таке ім'я буде у майбутнього чоловіка. І досі дівчата на Андрія на підвіконні ставлять у воду гілочку вишні чи яблуні, або гілочку бузкову чи черемхову. Коли розквітне до Різдва, то буде ця дівчина щаслива. Кладуть гілочку у воду і приказують: Святий Андрію, Маю на Тебе надію: Дай, щоб вишня зацвіла, А мою долю на поріг привела.

 Дуже багато різних ворожінь на Україні побутувало, що ніхто не перелічить - не порахує. Свято Андрія пов'язане з дуже багатьма обрядами та ритуалами, ми тільки маленьку часточку знаємо. Дівчата дуже прагнули знати: багатого чи бідного чоловіка будуть мати. Для того брали навмання поліно і його розглядали. Якщо поліно сукувате, то чоловік багатий буде, а якщо - гладеньке, то бідний посватає. Чого дівчата тільки не видумували. Вони коржики -„балабушки" випікали, а кожна дівчина свій коржик якось позначала, щоб між іншими свій впізнала. їх на стільчик клали, а в кімнату собаку впускали. Чий коржик собака з'їсть, ця дівчина, швидше за подруг, вийде заміж.

 Андріївське дівоче ворожіння - давні поганські вірування й обряди, якими подекуди забавляється й наше покоління.

 Колись в Україні, особливо в селі, осінньо-зимовими вечорами дівчата й хлопці на вечорниці збиралися в самотньої господині. Вона лад в усьому давала: за молоддю наглядала та дівчатам вечерю готувати допомагала. Дівчата приносили з дому продукти. Наперед домовлялися, хто що принести має: одна - масло, інша - сметану, третя -сиру та борошна на вареники. А хлопці для дівчат за їх старання приносили ласощі: цукерок купували, горішки, яблука заздалегідь для вечорниць припасали. Колись вечорниці були дуже поширені. На них молодь ближче знайомилася, окремі риси пізнавали і там собі пару вибирали. Було так заведено, що кожне село і, навіть вулиця мала „свою" хату для вечорниць. Молодь платила господині борошном, печеним хлібом, полотном... Цікаво й те, що на ті самі вечорниці рідним братам і сестрам не дозволялось ходити - була повага до старших: молодші слухалися своїх старших братів чи сестер, чого б варто повчитись молоді нині.

 Та Андріївські вечорниці були особливими. Хлопці з дівчатами встигали порозважатися і їм збитки зробити для годиться. У цей вечір, щоб хлопці не зробили, то їм все прощали, бо така традиція існує, що на Андрія кожен хлопець „пустує". Чого тільки хлопці не вигадують, щоб тільки дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються; ставлять опудала (середину гарбуза вичищають, „очі" й „рот" прорізують і в гарбуз свічку засвічену вставляють). Ворота знімають, але неподалік залишають, щоб батьки швидко вранці знайшли, бо дівчата пізно додому повертаються і пізно прокидаються. Хлопці шибки у вікнах малювали або папером вікна затуляли, - і це було найсмішніше. В хаті темно, всі сплять, бо думають, що ще ніч. Андріївські вечорниці - це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх, який охоплює не тільки молодь, а й усіх. Збитки - жарти, пустощі, здебільшого хлопців, які дозволялись тільки в Андріївську ніч.

 

http://vezha.org/news/18136.html

Комментировать могут все

Оставить комментарий

Обновить картинку